Напившись кавової осені
На краю моєї простині,
Підкупили долю монетами
І й від міряємо час кілометрами.
Десь сичить совість митями
Ми давно загублені, змилені
І крадеться розлука з сітями,
А у нас двері зачинені.
Скажи, ким ми будемо
під цими зорями,
Навіть якщо світ впаде,
Навіть якщо світ впаде (2-чі)
II
В нас з тобою бетонні стіни,
А у них цілий всесвіт вміщається,
Я вдягаю на себе постійно
Усе те, що тебе торкається.
Мені вірних клятв не треба,
Як тату носитиму – осінь,
Хай у пам'яті буде у тебе
Моя біла, зім'ята постіль...
Ну де, подались, ангели
Ну де?
