Відьма

В полі сіяв вітер Зорі на світанку Сама поміж зірок З вечора до ранку Йшла стара, горбата Відьма щось шепоче Сон лишив де вечір Над хмарою регоче Там на перепутті Спав юнак вродливий Він заблукав і думав Що певно в ночі згине Тому добраніч віям Своїм він наспівав І душу серед степу Довірливо поклав Спи мій милий хлопче Баю баю бай Твою душу хочу Баю баю бай З тобою до зірок Ми будемо летіти Відкрию тобі світ Де разом зможем жити Таку чудову здобич Важко й уявити Це ж можна між світів Нарешті побродити Наляканий до смерті Юнак їй глянув в очі Але і сам помітив Що хмари зкинув ночі Собою розійшлися І місяць повний, світлий Залився йому в очі І він спитав, стара Одну загадку хочеш? Хто серед поля спить Один, на самоті Чатує як хижак Чекая уві сні Ти подивися відьма В мої червоні очі І ікла показав Ввігнав їй в шию мовчки Спи мій милий хлопче Баю баю бай Твою душу хочу Баю баю бай З тобою до зірок Ми будемо летіти Відкрию тобі світ Де разом зможем жити