Знайшла свій перший пост
З того самого дня.
Цитую
"Вам не вистачить духу нас подолати
За нами правда, віра, Бог, світ
Ви так дивуєтесь нашому спротиву!
Далі більше!
І ніч вистоїмо.
І ранок
Ми вдома
Під обстрілами
Я не втікатиму!
Руками розірву, скільки стане сил!
До ранку!"
А далі було нове життя.
В якому змінилось все,
Окрім цього зрозумілого і такого конкретного відчуття
Вистоїмо.
Почали жити в іншому вимірі.
Планувати життя - минула розкіш днів
І світ поділився на нормальний і наш
В якому життя коригується додатком Тривога
Де щоночі відчуття,
Що засинаєш востаннє
Але мені здається
Що цей наш світ
Мій ідеальний і рідний
Де я Є.
Не моя тінь
Де я навчилась керувати часом і переміщатись у ньому.
І всі ми час-від-часу
Прокидаємось 24 лютого.
Впевнена, що так вміємо лише ми
Осінь та зима запам'ятались відсутністю світла і тепла.
Тепер я панічно боюсь темряви.
Коли сутеніє, мені фізично не вистачає повітря.
Та ми побачили найпотужніше світло.
В наших серцях, не в оселях
І вимкнути його просто неможливо
Коли перша свідома фраза твого сина: світло пропало
І це моя перемога
Бо вона українською
Боляче
Навіть землі боляче, коли вони йдуть.
І якщо треба пояснювать,
Значить не треба пояснювать,
Бо ми воюємо за волю, а вони за рабство
Бо у них немає майбутнього,
Все воно у минулому.
Хотіли вкрасти наше?
А подарували - єдність, порив, хвилю
І таку велику, нескінченну і
І незбагненну віру в Україну!
Віру у найсміливіших воїнів,
У найвідданіших волонтерів
У народ Єдиний,
Як ніколи
Це наша тектоніка
Наші зрушення історичних плит,
Нашого самоусвідомлення і віри
